Насправді комп’ютери не такі вже й багатозадачні. Просто їм гарно вдаються дві речі, що створюють враження багатозадачності.

По-перше, вони можуть запам’ятовувати свої дії у будь-яку мить, а потім відновлювати дані в тому ж вигляді. Пам’ять не губиться, нічого не треба переробляти — комп’ютер просто продовжує з того місця, на якому зупинився минулого разу.

По-друге, комп’ютери неймовірно швидко переключаються між задачами. В одну мілісекунду комп’ютер рахує π, а в іншу вже відкриває Google-карти в браузері. Між цими двома справами він встигає перевірити стан своєї пам’яті і, якщо ЦП не перегрівся, на мить замислитися про те, чи вільне серце тостера, який стоїть у кімнаті відпочинку 🙂

Спробуйте-но зробити так із людським мозком.

Спершу перевіримо короткочасну пам’ять. Погляньте на послідовність із 16 цифр: 43, 57, 239, 1, 32, 999, 0, 87, 58, 10, 91, 385, 872, 21, 3, 74. Дивіться уважно. А тепер підіть зваріть каву, перевірте пошту і лайкніть кілька постів у Facebook. Ну як, пам’ятаєте цифри?

A як у вас із переключенням між задачами?

Візьміть будь-яку книгу. Прочитайте півсторінки. Теперь уявіть наче ви почули дзвінок у двері. Закрийте книгу посеред абзацу і підіть перевірити двері. Там нікого нема, тож повертайтеся до книги. Здається, ви забули покласти в неї закладку (запам’ятати недавні дії), але навіть коли й ні, все одно доведеться переглянути сторінку, щоб знайти місце, де ви закінчили. Нагадайте, скільки часу минуло між моментом перевірки дверей і відновленням читання?

Багатозадачність — це міф. Вона не властива навіть комп’ютерам. (Хоч технічно для кількапроцесорних комп’ютерів вона можлива, та кількапроцесорних людей не буває 😉 тож зупинимося на порівнянні з однопроцесорною машиною). Правильніше сказати, що багатозадачність — ілюзія, і тим вона переконливіша, чим швидше ви переключаєтеся між задачами і чим краще запам’ятовуєте.

Зайвим буде розповідати про обмеження людської пам’яті. Досить згадати, що наша короткочасна пам’ять обмежена (ми можемо запам’ятати від 4+/- 1 до 7+/-2 одиниць інформації), а відновлення недавніх подій страждає на затримки, перешкоди і проблеми з доступом. Якщо хочете дізнатися більше, перегляньте статтю в Вікіпедії про короткочасну пам’ять і статтю «Як ми забуваємо» в Psychologists World.

А ми тут поговоримо про проблеми переключення між задачами.

Переключення між задачами

Переключення між задачами (також відоме як переключення контексту) пов’язане з немалими втратами. Ось дві основні:

  • Втрата продуктивності. У книзі «Вступ до загального системного мислення» Джеральд Вайнберг показує, чого нам вартує переключення контексту, в окремому графіку. Коли ми переключаємось між задачами, мозку потрібно змінити контекст роботи. Чим більше контекстів доводиться змінювати, тим дорожче це обходиться.
  • Зниження якості. Переключення між тасками також веде до зростання кількості помилок: в популярній інфографіці «Висока ціна багатозадачності» від inc.com говориться про 50%-ве зростання кількості помилок при багатозадачності (дані, ймовірно, взято з цього звіту).

Як донести це до інших

Якщо ви читаєте цю статтю, то вже хоча б частково розділяєте з нами думку про шкідливість багатозадачності. Справжнім викликом для вас стане не зрозуміти це, а допомогти «всім їм» прозріти. У власній практиці з командами і керівниками я зазвичай зводжу все до простих вправ і прикладів. Ось кілька прийомів, що допоможуть вам показати, як корисно буде відмовитися від багатозадачності.

1. Практична вправа

Ніщо не замінить власного досвіду. Дати людям практичне відчуття ілюзорності багатозадачності мені допомагає роками відпрацьована вправа «Секрети багатозадачності». Ця вправа займає від 5 до 10 хвилин і не вимагає нічого, крім листка паперу і кулькової ручки.

Якщо коротко, запропонуйте учасникам виконати кілька дій одночасно, тоді одну дію, а тоді порівняти результати за часом (а можна й за якістю). Учасники відразу побачать, що виконання кількох задач одночасно займе більше часу, ніж їх виконання по черзі. На цій вправі я показував менеджерам і особам, залученим до прийняття рішень (може брати участь від 5 до 20 людей), небезпеку багатозадачності в реальному часі.

Повну інструкцію по цій вправі ви знайдете тут.

2. Візуалізація

Краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Хоч ніщо не можна порівняти з практичним досвідом, зображення створюють тривалі враження; саме візуальні образи люди зазвичай виносять із розмови. Проблема ж практичних вправ у тому, що їх потрібно виконувати, а це часом буває нелегким завданням.

Якось у роботі з загальнонаціональною страховою компанією мені знадобилося донести інформацію не тільки до команд і їх безпосередніх менеджерів, але й до решти учасників процесу.

Головний власник продукту відвідував мій тренінг — я переконався, що він чудово розуміє небезпеку багатозадачності. Ось лише він не міг сказати своїм стейкхолдерам: «Повірте мені, це не працює». Крім того, не всім зручно просити керівників виконати вправу. Я запропонував йому роздатковий матеріал з уроку для стейкхолдерів, «надто зайнятих», щоб приходити на тренінг чи виконувати п’ятихвилинні вправи.

Це були дві візуалізації згори, графік Вайнберга і фрагмент інфографіки Inc. Нижче буде ще одна. Ця невеличка схема показує, скільки мобільних телефонів побудують три механізми, кожен з яких діє за власним принципом. Одразу видно різницю між послідовною і одночасною роботами.

Повну презентацію на цю тему можете завантажити тут.

3. Подавайте приклад

Ті, хто прагне досконалості, схожі на хороші вершки — вони завжди вгорі. Практикуючи «правильний» розподіл задач, ви зможете стати прикладом для інших. Коли у вас і в вашої команди почне виходити більше встигати, виглядати щасливішими та більш вмотивованими, інші стануть питати, як у вас це вийшло. Може, вам і не вдасться змінити всю організацію. Не намагайтеся. Краще проводьте місцеві експерименти. Якщо один із них виявиться успішним, покажіть усім результат і наступного разу проведіть експеримент у збільшеному масштабі. Змийте і повторіть 😉

Сподіваємося, ця стаття виявилася корисною для вас і ваших команд. Перекладено командою BrainRain.