Уроки фасилітації ретроспективи в білоруській в’язниці

Пам’ятаєте стару добру реєстрацію на ретроспективи в формі ДПВВ (англ. ESVP)? Ту, що складається з дослідника (англ. explorer), покупця (англ. shopper), відпочиваючого (англ. vacationer) і в’язня (англ. prisoner)? Я й уявити не міг, що в’язень стане словом, яким можна описати мене. 

А тоді потрапив у справжню в’язницю, де фасилітував ретроспективу в групі моїх співкамерників, політичних в’язнів. У статті я розповім про деякі уроки, які мені вдалося отримати з цього надзвичайного досвіду.

Отже, декорації

Десятеро людей віком від двадцяти до шістдесяти. Архітектор, два інженери, CEO, менеджер з обліку, рок-музикант, копірайтер, два студенти й скрам-майстер. Вони могли б стати ідеальною кросфункціональною командою, та в сучасній Білорусі ці люди ― типові злочинці, грубо арештовані й ув’язнені за участь у мирному мітингу. Більшість з нас провели 15 днів в одній камері площею 20 квадратних метрів і заразилися COVID-19 без усякої надії отримати медичну допомогу у в’язниці. Когось побили при арешті. Нам заборонили прогулянки надворі, листування з рідними, навіть особистий посуд. У камері цілодобово горіло яскраве світло, ми терпіли постійні погрози й приниження… І це була не найгірша ситуація серед тих, в яких перебувають багато талановитих, видатних білорусів.

Усе це ― частина найбільших політичних репресій в Європі з часів Другої Світової Війни. З літа 2020 року було арештовано більш ніж 33 тисячі білорусів. Якщо вимірювати це число у відсотках відносно населення держави, то в Польщі це дорівнювало б 135 тисячам людей, а в Германії ― 300 тисячам. Людей заарештовують щодня ― за мітинги, пости в соцмережах, прапори у вікнах, навіть за кухонні розмови. Чесно кажучи, я не міг навіть уявити, що пройду через такі випробування. І тим більше не здогадувався, що “цивілізований світ” на чолі з ЄС покине білорусів сам-на-сам із цією трагедією. Втім, це тема окремої розмови.

Звільняючі структури працюють у в’язниці!

Одна з найбільших проблем, які виникають у білоруській в’язниці, це чим зайнятися. На “ліжках” заборонено спати й навіть сидіти з 6 ранку до 10 вечора. Награвшись у Мафію, Ерудита, Є контакт! і шахи, люди починають нудитися. “Втягнути” співкамерників у сесію ретроспективи було нескладно. Навпаки, вони зустріли цю ідею з ентузіазмом. І ми відразу домовились, що метою сесії буде допомогти одне одному зрозуміти, де ми знаходимось і що можемо зробити у цій складній ситуації.

Спокуса скористатися liberating structures (звільняючими структурами) в ретроспективі була надто великою, щоб їй не піддатися. Тим більше ми якраз і мріяли про звільнення. Тож, як фасилітатор, я запропонував ланцюжок цілком традиційних звільняючих структур: спонтанний нетворкінг → трійка консалтинг → 1-2-4-всі.

Ми почали зі спонтанного нетворкінгу

Я хотів отримати порцію позитивної енергії на початку сесії. Ми обрали такі питання:

• Які позитивні сторони того, що ми сьогодні тут? 
• У чому цінність цієї ситуації для вас сьогодні чи в майбутньому?

Після трьох стандартних раундів у різних парах люди поділились ідеями. Вдалося вивести кілька цінних інсайтів, один з яких ― можливість познайомитися з людьми за дротом і зрозуміти, що багато з них розділяють наші погляди, та є настільки заляканими, що не готові поки що приєднатися до протестувальників.

Далі ми використали тройка консалтинг

Метою було обговорити найскладніші проблеми, з якими стикається кожен із нас, і отримати допомогу від співкамерників. Люди розповіли, що переживають психологічну травму через побачене: тортури, вбивства й репресії. Багато хто зіткнувся з проблемами на роботі чи в бізнесі. Шанс поділитися болем з однодумцями й отримати пораду був справді безцінним. 

Насамкінець ми скористалися 1-2-4-всі

І взяли в розробку питання про кроки, можливості й рішення, які кожен з нас міг би використати після звільнення. 

Спершу склали по довгому списку й показали їх партнерам. Тоді скоротили кількість пунктів до трьох основних ідей у групах по четверо і поділилися цими ідеями в камері. 

Коли ретроспектива закінчилась, учасники поділилися відгуками. І якби ж ви чули, як високо люди різних професій і досвіду оцінили користь таких сесій для роботи й життя!

Сподобалось / Навчились / Бракувало

Великий білоруський письменник Василь Биков присвятив більшість оповідань Другій Світовій Війні, в якій служив на боці Радянської армії. У своїх історіях він майстерно обігрував той факт, що екстремальні обставини, як війна (чи в’язниця), часто працюють як збільшувальне скло – вони роблять наш вибір більш ясним і підкреслюють моменти, які ми оминаємо увагою в “нормальному житті”. У таких обставинах ми отримуємо унікальну, хоч і недешеву, можливість більше дізнатися про себе, про те, що нам подобається і чого бракує насправді.

У в’язниці ми спостерігали за силою мотивації людей, що виходила зі значної спільної мети. Мене вразив рівень зануреності співкамерників у сесію ретроспективи. Чесно кажучи, в моєму досвіді фасилітатора команд я часто почувався змушеним немовби проштовхувати людей крізь сесію. Я майже зовсім забув, як це круто – мати справу зі справді вмотивованою групою, яка має реальну проблему для обговорення. У нашому випадку єдиною проблемою було зупинити дискусію після закінчення всіх таймбоксів і екстрахвилин. 

То чого ж нам бракує в робочому просторі, щоб такий досвід відбувався щоразу? Чому ми постійно шукаємо “розважальні” техніки й “найефективніші” практики фасилітації? Чи можливо, що ми не помічаємо справжній ключ до стану зануреності?

Так само дивно було спостерігати за тим, як складні обставини й жорсткі обмеження стимулюють співпрацю і творчість. Можу побитися об заклад, деякі менеджери сильно здивуються, дізнавшись, як їхні працівники можуть добровільно брати на себе відповідальність за різні речі, в тому числі прибирання, догляд за домом, фасилітацію тощо. Або як люди можуть щиро турбуватися про ближніх, віддаючи останнє… Обмеження та творчість ― не менш цікава тема. У нашій камері сховане священне знання про те, як проводити ретро (а також грати у більшість відомих ігор), не маючи навіть ручки та папірця. Більшість часу єдиним матеріалом, який ми могли використовувати, був зіпсований хліб. І повірте, ви навіть уявити не можете, що десятеро людей з вищою освітою можуть зробити з буханки лежалого хліба. Щоправда, цю тему зачепимо іншим разом…

P.S. Усі малюнки, використані у статті, зробили мої співкамерники під час нашого перебування у В’язниці №8, Жодино, Білорусь, у грудні 2020 року. 

Авторство статті належить білорусу Костянтину Разумовському. Перекладено й адаптовано командою BrainRain. Оригінал англійською читайте на Scrum.org.